Перша психологічна допомога в умовах війни

 Перша психологічна допомога в умовах війни

Війна – це надзвичайно травматична подія, яка впливає на психічне здоров'я кожної людини. Перша психологічна допомога (ППД) є важливою підтримкою для людей, які пережили кризові ситуації, включаючи воєнні дії. Її мета – зменшити початковий стрес, надати відчуття безпеки та сприяти адаптивним механізмам подолання.

Основні принципи ППД:

• Не нашкодь: Уникайте дій, які можуть посилити страждання людини.
• Слухай, але не примушуй говорити: Дайте людині можливість висловитися, але не наполягайте, якщо вона не готова.
• Будьте співчутливі: Виявляйте емпатію та розуміння до почуттів людини.
• Надайте безпеку: Створіть безпечне середовище, де людина почуватиметься захищеною.
• Забезпечте комфорт: Забезпечте базові потреби (їжа, вода, тепло).
• Надайте інформацію: Поясніть, що відбувається, та надайте корисну інформацію про доступні ресурси.
• Сприяйте соціальній підтримці: Заохочуйте зв'язок з родиною та друзями.

Ключові техніки ППД:

• Активне слухання: Уважно слухайте, підтримуйте зоровий контакт, кивайте головою.
• Емоційна підтримка: Визнавайте та нормалізуйте почуття людини (страх, гнів, смуток – це нормальні реакції).
• Стабілізація: Допоможіть людині заспокоїтися за допомогою простих технік (глибоке дихання, заземлення).
• Практична допомога: Допоможіть у вирішенні нагальних проблем (зв'язок з родиною, пошук притулку).
• Інформування: Надайте правдиву та чітку інформацію про ситуацію та доступні ресурси підтримки.

Чого слід уникати:

• Не давайте обіцянок, яких не можете виконати.
• Не знецінюйте почуття людини.
• Не нав'язуйте свій досвід чи переконання.
• Не розпитуйте про деталі травматичної події, якщо людина не хоче про це говорити.
• Не використовуйте професійний жаргон.

Важливо пам'ятати:

ППД – це не терапія. Це надання підтримки в перші години та дні після кризової події. Якщо людина потребує подальшої допомоги, її слід направити до фахівця з психічного здоров'я.

В умовах війни в Україні надання ППД є критично важливим для підтримки населення та допомоги у подоланні травматичних наслідків. Кожен може навчитися основам ППД і стати підтримкою для тих, хто цього потребує.

Підтримка ментального здоров’я дітей в умовах воєнного стану

 

Головні відчуття для дитини — це захищеність та безпека, особливо під час війни. Як створити умови, щоб зберегти ментальне благополуччя дитини?

Ось декілька порад, як дбати про дитяче ментальне здоров’я

1. Подбайте про себе та свій емоційний стан (спокійні батьки = спокійна дитина) 

2. Озвучуйте плани дій для збереження життя та здоров‘я в умовах війни. Наприклад: "Коли тривога, то ми йдемо у підвал, бо там безпечно" — і так далі. При цьому використовуйте слова "безпека" та "безпечно", так у дитини в голові будуються нові асоціації з цими словами.

3. Говоріть з дитиною про її емоції та переживання. Дайте зрозуміти, що її емоції — це нормальна реакція на ці обставини. Наприклад, боятися — це нормально, страх — відповідає за наш інстинкт самозбереження і так далі.

4. Зробіть з дитиною вправу на візуалізацію "Безпечне місце", інструкцію можна знайти в інтернеті. Можна намалювати безпечне місце, а потім уявити себе там.

5. Спостерігайте за дитиною та змінами в її емоційному стані, або поведінці. Особливо, якщо дитина стала свідком вибуху, або іншої травмуючої події. Якщо дитина змінилась, стала більш активною та неслухняною, або навпаки — незвично тихою, стала хвилюватися за здоров‘я своє або батьків, погано спить, бачить часті кошмари, відмовляється від їжі, або навпаки — переїдає, то в такій ситуації краще звернутися за допомогою до кваліфікованого психолога.

6. Пам‘ятайте, що у дитини повинно бути дитинство не зважаючи на війну, тож намагайтесь проводити час з позитивом. Ходіть у парки, жартуйте та смійтеся разом, ходіть до кінотеатрів та долучайте дитину до веселих активностей.

Як заспокоїти дитину?

 Кожна дитина час від часу відчуває тривогу або стрес. Важливо знати, як допомогти їй заспокоїтися та відчути себе в безпеці. Ось кілька простих порад:

1. Дихальні вправи: Навчіть дитину повільно вдихати через ніс, рахуючи до 4, і повільно видихати через рот. Це допоможе зняти напругу.

2. Теплі обійми: Фізичний контакт надає відчуття захищеності та спокою.

3. Творчі заняття: Малювання, ліплення або

гра з піском можуть бути чудовими способами вираження емоцій і зняття стресу.

4. Спокійні ритуали: Регулярні читання казок

перед сном або теплі ванни допомагають дитині розслабитися та налаштуватися на відпочинок.

5. Слухання музики: Спокійна музика або звуки природи можуть заспокоїти нервову систему.

Памʼятайте, що найкращий спосіб допомогти дитині - бути поруч, підтримувати її і бути спокійним дорослим.

Чи можна порівнювати свою дитину з іншими дітьми?

 Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми

Усі діти різні. У світі годі знайти дві абсолютно однакові дитини. Навіть близнюки, котрі мають однакову зовнішність, відрізняються характерами. Кожна дитина має унікальні особливості, тому некоректно порівнювати її з іншими дітьми.

У сучасному розвиненому світі люди все ще не припиняють порівнювати себе з іншими людьми – за зовнішнім виглядом, рівнем освіти, успіхами на роботі, станом здоров'ям тощо. Коли порівняння стосується дітей, можна подумати, що їх оцінюють лише за діяльністю, не помічаючи в них живих людей. Досить часто можна почути фрази: «Чим займається ваша дитина?», «Що в неї добре виходить?» тощо. Дітей оцінюють так, ніби купують мобільний телефон або автомобіль. Батьки звикли так робити, бо порівняння – це частина людської природи.

Дорослі звикли порівнювати своїх дітей не тільки з чужими, а й із близькими родичами – двоюрідними братами, сестрами тощо. Від батьків часто можна почути розмови про те, хто з дітей вищий, у кого який колір волосся... Але якщо вашу дитину порівнюють з іншою дитиною, це не повинно вплинути на ваш підхід до виховання.

Що відбувається, коли ви порівнюєте дитину з однолітками?

Порівняння негативно позначається на зростанні й розвитку дитини. Негативний ефект від порівнянь відчувають і батьки. Вони починають думати: «Ми погані батьки», «Ми недостатньо робимо для своєї дитини» тощо.

Недовіра в таких ситуаціях призводить до того, що батьки починають виховувати дітей за допомогою умовлянь;

невпевненість у собі, яку відчувають батьки в таких ситуаціях, знижує їхню самооцінку. Згодом це передається й дітям;

порівняння спричиняє погіршення взаємин між батьками й дитиною;

дитина росте в негативному середовищі, яке перешкоджає її розвитку.

Як уникнути порівнянь?

Завжди нагадуйте собі, що порівняння неминуче. Спілкуючись з іншими батьками, ви мимоволі порівнюватимете свою дитину з чужими дітьми. Але ви у змозі тримати дитину подалі від такого середовища й намагатися самим рідше вдаватися до порівнянь.

Порівняння й конкуренція – це певний спосіб життя. Не дозволяйте порівнянням міняти ваші звички й способи взаємин із дитиною.

Зосередьтеся на тому, чого ви вже досягли, що у вас добре виходить. Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте таку дитину.

У кожної людини є певні слабкості. Не переймайтеся із цього приводу. Не варто зосереджуватися на недоліках, краще подумайте, які сильні сторони властиві вам і вашій дитині.

Пишайтеся своєю дитиною. Радійте кожному моменту, який ви проводите разом.

Ми чудово знаємо, що ніхто не досконалий. Але іноді усвідомлення власної недосконалості змушує нас засмучуватися. Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою у всьому. Але якщо у вас або вашої дитини щось виходить не досить довершено, – не біда. Учіться бути щасливими за будь-яких обставин і навчіть цього дитину. Намагайтеся вдосконалюватися в ролі батьків і краще розуміти свою дитину.

Усі батьки дотримуються власного стилю виховання. Тому немає сенсу порівнювати себе з іншими батьками. Навчитися виховувати дитину можна тільки на власному досвіді. А відтак раджу сприймати цей процес як подорож, а не змагання. Вам завжди буде замало того, що ви маєте, і ви завжди прагнутимете чогось більшого. Порівняння – це нескінченний процес, тому зберігайте позитивний настрій. Зрозумійте, що дитині цілком достатньо того, що вона вже має. Радійте цьому – і рано чи пізно ви навчитеся жити без порівнянь.

@Розвиток дитини

Адаптація дитини до садочка

При вступі в дошкільний навчальний заклад всі діти проходять через адаптаційний період. Адаптація - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях: соціальному, фізіологічному, психологічному.Психологи розрізняють три ступеня адаптації дитини до дитячого садка: легку, середню і важку. Розглянемо їх більш детальніше:· При легкій адаптації поведінка дитини нормалізується протягом місяця. Апетит досягає звичайного рівня вже до кінця першого тижня, сон налагоджується через 1-2 тижні. Гострих захворювань не виникає.· Під час адаптації середньої тяжкості сон і апетит відновлюються через 20-40 днів, протягом місяця настрій може бути нестійким. Емоційний стан дитини нестабільний. Однак при підтримці дорослого дитина проявляє пізнавальну і поведінкову активність, легше звикає до нової ситуації.· Важка адаптація призводить до тривалих і важких захворювань. У дитини переважають агресивно-руйнівні реакції (руховий протест, агресивні дії); активний емоційний стан (плач, обурений крик); або відсутня активність при більш-менш виражених негативних реакціях (тихий плач, пригніченість, напруженість).

Протікання адаптаційного періоду залежить від таких факторів:1. Вік.2. Стан здоров'я.3. Рівень розвитку.4. Уміння спілкуватися з дорослими і однолітками.5. Сформованість предметної та ігрової діяльності.6. Наближеність домашнього режиму до режиму дитячого садка.

Найчастіші причини важкої адаптації:1. Відсутність в сім'ї режиму, що збігається з режимом дитячого садочка.2. Наявність у дитини своєрідних звичок.3. Невміння зайняти себе іграшкою.4. Несформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок.5. Відсутність досвіду спілкування з малознайомими людьми.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЯК МОЖНА ДОПОМОГТИ СВОЇЙ ДИТИНІ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА?

1. По можливості розширювати коло спілкування дитини, допомогти їй подолати страх перед незнайомими людьми, звертати увагу дитини на дії і поведінку сторонніх людей, висловлювати позитивне ставлення до них.2. Допомогти і розібратися в іграшках: використовувати сюжетний показ, спільні дії, залучати дитину в гру.3. Розвивати наслідуваність в діях: «політаємо, як горобці, пострибаємо як зайчики».4. Вчити звертатися до іншої людини, ділитися іграшкою, жаліти.5. Не висловлювати жалю про те, що доводиться віддавати дитину в дитячий садок. Деякі батьки бачать, дитина недостатньо самостійна в групі, наприклад, не привчена до горщика. Вони лякаються і перестають водити її в дитячий садочок. Це відбувається тому, що дорослі не готові відірвати дитину від себе.6. Привчати до самообслуговування, заохочувати спроби самостійних дій.

У період адаптації важливо попереджати можливість втоми або перезбудження, необхідно підтримувати врівноважену поведінку дитини. Для цього не відвідуйте людних місць, не перевантажуйте дитину новою інформацією, підтримуйте вдома тиху та спокійну обстановку.Швидше за все, ваша дитина прекрасно впорається зі змінами в житті. Завдання батьків - бути спокійними, терплячими, уважними і турботливими. Радіти при зустрічі з дитиною, говорити привітні фрази: я за тобою скучила; мені добре з тобою. Обіймайте малюка якомога частіше!

Діти та ґаджети

👨‍💻 📱🖥💻

Погодьтеся, в сучасному світі дитина знайомиться з гаджетами (телефоном, планшетом, ноутбуком і т.д.) у досить ранньому віці. І начебто нічого страшного, навіть зручно, дитина зайнята, не заважає, не кричить, не просить погуляти, але… таке проведення часу несе безліч негативних наслідків - давайте розберемося!

👉 По-перше, дитина перестає цікавити чимось, крім як гаджет (він витісняє всі «реальні» заняття: малювання, ліплення, ігри, всі стають не цікавим, сірим і непривабливим).

👉У випадку ігор «стрілялок», які дуже подобаються хлопчикам, у дитини притуплюються такі якості як співпереживання, жаль, стирається грань реальності, а також норми та насильства. 

👉Дитина звикає до того, що «напружуватися» не потрібно, достатньо натиснути кнопку і все - віртуальний світ надає купу яскравих розваг. Навіщо докладати зусиль? Але в житті так не буває☝️

👉Часто гаджет замінює і живе спілкування, дитина віддасть перевагу грі в телефоні, ніж грати на вулиці з друзями.

👉Дитина, як правило, з часом вимагає у батьків гаджет, що породжує істерики, сварки з батьками, підвищення агресивності. 

І це лише маленька частина другої сторони медалі…

Я б рекомендувала якомога довше відтягувати знайомство з гаджетами ... Нехай дитина ліпить, малює, конструює, танцює і найголовніше проводить час зі своїми батьками, якісно! Адже ніякий гаджет цього не замінить ☝️